Шиндряєв Олександр Сергійович

Олександр народився 6 листопада 1991 р в м. Амурськ Хабаровського краю. Разом з батьками ще в дитячому віці переїхав на Єланеччину до села Возсіятське. Виріс хлопець в багатодітній сім’ї разом з трьома братами та двома сестрами. Навчався у Возсіятській середній школі, після закінчення якої вступив до Єланецького ПАЛу, де здобув професію тракториста. В 2014 році вступив до лав Збройних Сил України, в подальшому заключив контракт і ніс військову службу, брав участь в АТО. Шиндряєв Олександр Сергійович був одружений, разом з дружиною виховував сина Стасіка 2018 року народження. Олександр користувався заслуженою повагою і авторитетом серед односельців, його пам’ятають, як життєрадісну, відкриту та чуйну людину. Для багатьох він був вірним другом та товаришем. Понад усе любив свою сім’ю – маму Наталію Сергіївну, сестер, братів та обожнював свого маленького сина.

Шиндряєв Олександр Сергійович

Народився 6 листопада 1991 року в місті Амурськ Хабарівського краю росія. Коли Сашкові виповнилось півтора роки, сім’я переїхала в Україну в с. Возсіятське Єланецького району Миколаївської області, де і до нинішнього часу проживає.У 1998 році Олександр пішов до першого класу Возсіятської ЗОШ І-ІІІ ст. Найбільшими юнацькими інтересами був спорт, а улюбленим уроком – фізкультура. Сашко був гарною людиною, мав багато друзів, знайомих у відносинах з якими був спокійним, врівноваженим, доброзичливим. Після закінчення 9-го класу, у вступив на навчання до Єланецького професійного аграрного ліцею. Здобув професію тракторист - машиніст сільськогосподарського виробництва та водій автотранспортних засобів. У 2011 році призвали до лав Збройних сил України. Після служби в армії працював у ТОВ «СКІФ-СТРОЙ», де на елеваторах збирали бочки під зерно.

З 27 квітня 2014 року по березень 2015 року Олександр брав участь в антитерористичній операції, захищаючи Донецький аеропорт. У 2016 році одружився із Наталією. Був дуже щасливим, коли через два роки народився в них синочок Станіслав. Олександр вправно господарював: і в будинку, і на подвір’ї все було до ладу.

В 2020 році був прийнятий на військову службу за контрактом на три роки. Під час повномаштабного російського вторгнення чоловік воював у складі 56 ОМПБр старшим солдатом. Олександр Шиндряєв загинув 7 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Піски на Донеччині. Йому було 30. Поховали захисника в рідному селі. В Олександра залишились мама, брати, сестри, дружина та синочок. Вічна Пам’ять та вічна Слава Герою!

Підготували: МАШКІН Оксана Іванівна

БАСОВА Лариса Анатоліївна

ДИТИНСТВО ТА ШКІЛЬНІ РОКИ

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна. Українці переживають найтрагічніші сторінки своєї історії. Адже наша країна втрачає кращих своїх синів та дочок, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити. У вересні 2022 року возсіятчани провели в останній путь свого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України, старшого солдата автомобільного відділу підвозу пального та мастильних матеріалів взводу забезпечення командних пунктів батальйону матеріального забезпечення військової частини А0989, який займав посаду командира відділення ШИНДРЯЄВА Олександра Сергійовича. 30-річний доброволець ніколи не прагнув нагород та слави, хоча і заслуговував не на один орден.

При житті він не давав жодного інтерв’ю про війну, хоча йому й було про що розказати. Він любив свою країну, рідний край, де народився, виріс та створив сім’ю, цінував своє життя та родину.Перша вчителька Валентина Василівна Тригуб пригадує: "Олександр завжди був слухняним, добрим, працьовитим, товариським, стриманим та делікатним хлопчиком. Любив прибирати в класі, поливати квіти. На перервах завжди розпитував про все з посмішкою на обличчі. Був щедрим, міг поділитися останнім. Нагадував гарного татка, бо дуже пильнував своїх менших рідних: братиків Андрійка і Євгенка та сестричку Іринку. Ніколи не боявся важкої роботи та брався за неї, не дивлячись на складність. Дуже часто допомагав старшим. З усіма хлопцями в класі товаришував, не був конфліктним".

У середніх класах Сашко віддавав перевагу фізичній культурі та трудовому навчанню. А одразу після занять біг чимдуж на зустріч з друзями, щоб пограти у футбол, а взимку у хокей. Товариші називали Сашка душею компанії. Він і справді був тією «душею». До нього всі тягнулись, любили та поважали ще з дитинства. Полюбляв рибалити, хоча не завжди вдавалося.В підлітковому віці Олександр сам знаходив і вимінював деталі для своєї мрії та склав свій перший в житті автомобіль. В подальшому він із завзяттям ремонтував автомобілі не лише собі, а й іншим, хто просив допомоги. Ці навички допомогли йому під час військової служби.

Спи спокійно, Солдате. Добра, світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаться в наших серцях.

Вічна пам’ять захиснику України!

Ніколи не забудемо …

Герої не вмирають! Героям слава!

Підготували: ВІЛЬЧАК Лілія Євгенівна

ВРАБІЙ Ольга Миколаївна

ГРИЩУК Оксана Олександрівна