Історія Возсіятського ліцею Єланецької селищної ради Миколаївської області

(раніше Возсіятська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів)

Стоїть серед українського привольного степу село Возсіятське. І це село частина нашої великої Батьківщини. Миле, славне село Возсіятське. Саме звичайне на перший погляд українське село. У кожного села є своя доля і вона не віддільна від долі нашої Вітчизни, від історії, від людського життя. Село наше – це земля наших прадідів, земля наших дітей. Воно з’єднує покоління в одне ціле. Скільки пережило воно за своє існування, скільки бачило? Історія нашого села відходить в далеке XVIII століття…

1808 рік…

В один із тих далеких днів

На схилах річки Громоклія,

Де луки і степи цвіли,

Наші прадіди-козаки

Тут оселились і жили.

Невіддільною від історії села є історія нашої рідної школи. Вперше в селі Возсіятське школа була відкрита 1827 року для дітей військових поселенців. З 1855 року почала працювати школа, яка випускала унтер-офіцерів, та коли військові поселення були ліквідовані, ці школи закрили. Говорять, якщо немає школи – немає і села… Тому вже в 1860 році в селі починає функціонувати двокласна церковноприходська школа, в якій навчалось спочатку 16 дітей, а вже в 1864 році – 30 учнів. Школу утримували на власні кошти жителі села. В 1861 році відкрито ще одну таку ж школу. Проте вже 1864 році обидві школи було закрито майже на 20 років, протягом яких сільські діти не мали змоги навчатися грамоті. В 1884 році в селі Возсіятське засновано трьохкласну церковнопарафіяльну школу, а вже наприкінці ХІХ століття в нашому селі працювало вже дві церковноприходські школи. З 1911 року в селі Возсіятське засновано Земське училище, в якому діти мали змогу навчатися протягом 7-ми років. Напередодні Першої світової війни в школах Возсіятського навчалося 296 учнів, котрих навчали та займались їхнім вихованням 9 вчителів. У 1924 році в селі було три початкових школи, в яких навчалося 410 учнів та працювало 9 вчителів. Дорослі навчались грамоти у восьми класах лікнепу. В 1940 році у селі Возсіятське діти здобували освіту в середній та семирічній школах, в яких навчалося 700 учнів та працювало 35 педагогів. Після Великої Вітчизняної війни продовжувала роботу середня та семирічна школа, в яких навчалися 521 учень та працювали 25 вчителів їх очолював Карабінцев Йосип Антонович.

На період із 1950-х до кінця 1969 року в середній та початковій школах працює 41 вчитель і здобувають знання 553 учня. Проте навчання у 8-10 –х класах було платне 150 карбованців на рік. Перший післявоєнний випуск десятикласників був у 1954 році. Серед всіх випускників була і ветеран педагогічної праці Бенюх Любов Іллівна.

Середня школа розташовувалася в новій двоповерховій будівлі, побудованій за сприяння колгоспу «Авангард». Вже 2 грудня 1969 року гостинно відкрило для учнів свої двері нове приміщення Возсіятської середньої школи. В цей же день виповнювалося 85 років з дня заснування трьохкласної церковнопарафіяльної школи. В новій школі навчалися діти із двох сіл – Возсіятського і Ковалівки. Привозили дітей на навчання автобусом.

Нову школу почав очолювати Хроленко Григорій Васильович.

За час роботи в школі ним був створений дружний, працездатний трудовий колектив педагогів, вихователів групи продовженого дня і пришкільного інтернату, де проживало 56 школярів. Це були справжні майстри своєї справи, які віддали серце і душу навчанню і вихованню підростаючого покоління.

За сумлінну працю Хроленко Григорій Васильович у 1970 році був нагороджений медаллю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна, в 1973 році йому було присвоєно звання «Відмінник народної освіти УРСР». За успіхи в роботі трудового колективу Г.В. Хроленко був нагороджений медаллю Макаренка. З нагоди святкування 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка директора школи Г. В. Хроленка було нагороджено медаллю Шевченка. К.Д. Ушинський назвав директора головним вихователем школи. Григорій Васильович був ним, тому що будив і утверджував в душах дітей і учителів благородні почуття і переживання. Він виховував людську гідність і віру в добро.

З 1990 року очолює колектив Возсіятської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів вимоглива, толерантна та дуже працьовита людина Якимець Галина Миколаївна. За свою наполегливу працю та непереборне бажання до нести до сердець дітей глибини точної науки хімії Галина Миколаївна удостоєна звання Відмінник освіти України. В ногу із новим тисячоліттям приступає до роботи віддана своїй справі людина Замета Ріта Олександрівна

. За період своєї роботи на даній посаді з 2000 по 2010 рік Ріта Олександрівна створила дружній молодий колектив вчителів, продовжують справу своїх попередників, використовуючи в своїй праці вже новітні інноваційні технології навчання учнів. За довгих 45 років зі стін нашої школи було випущено 1820 учнів з них 93 медаліста, а все це – заслуга вчителів, чия щоденна праця принесла чималі плоди.

. З 2010 року на чолі нашої школи стала Франчук Галина Анатоліївна

З 2015 року нашу школу очолює Дудник Любов Петрівна.

Не так давно з 16 січня 2017 року директором нашої школи стала трудолюбива, вимоглива насамперед до себе людина - Шевченко Олена Русланівна.

Славна Возсіятська школа ветеранами педагогічної праці, котрі не лише серце, а й усе своє життя віддали навчанню і вихованню Возсіятських школярів. А це Хроленко Т. І. – вчитель математики, Стецюк Н.І. – вчитель початкових класів, Сміян В.М. – вчитель математики, Настенко Н.Г. – вчитель початкових класів, вчитель історії Татаренко Є.Т., вчитель фізики Кондратюк О.С., Бенюх Л.І. – вчитель української мови та літератури, вчитель історії Ганчо Л.І., Котолевська Г.С. – вчитель російської мови, невтомний трудівник, людина із золотими руками Бенюх П.Ф. – вчитель трудового навчання, вчитель фізкультури, наставник і добрий помічник багатьом учням Бондаренко Ф.І., прекрасним заступником директора, людиною відданою своїй справі була вчитель української мови та літератури Касьянова Г.Є., художнім керівником прекрасним музичним акомпаніатором був і залишається в наших серцях вчитель музики Грес А.Т. На даний час наша школа активний учасник районних та обласних олімпіад і конкурсів. Учні відстоюють честь своєї школи на різних предметних олімпіадах, творчих конкурсах, спортивних змаганнях на рівні району і області. Під час проведення ІV виставки інноватики в сучасній освіті наша школа стала лауреатом і нагороджена

Проблемне питання нашої школи висвітлюється у формуванні здорового способу життя через впровадження здоров’язберігаючих технологій. У Возсіятській загальноосвітній школі працює бібліотека, яка вміщує в собі методичну, художню та наукову літературу, необхідну як для навчального процесу і навчання учнів, так і для самоосвіти вчителі. Нещодавно реконструйовано етнографічний музей «Народні джерела».

Керівником даного музею, Поздняковою Н.А.,вчителями та учнями нашої школи було зібрано і оформлено безліч матеріалів, які свідчать про історію нашого села, колгоспу «Авангард», нашої школи. Відкрито кімнату бойової слави, де розміщенні матеріали, пам’ятки про Велику Вітчизняну війну та війну в Афганістані, куточок "Революція гідності" та фотоекспозиція "Воїни-учасники АТО". За останні 3 роки у Возсіятській школі було відкрито актову залу, яка нині є осередком учнівської творчості. Реконструйовано кабінет трудового навчання.

Актова зала - осередок дитячої творчості

За період свого існування школа випустила багато добрих, розумних людей, проте є й ті, котрі стали гордістю нашої домівки – Возсіятської школи. Серед них Тарасов М. І. – кандидат технічних наук, Зайцев О.П. – доктор технічних наук, Бабіч М.М. – кандидат економічних наук, Царук А.М. – головний інженер Мінського заводу радіотелеапаратури, Дериглазов Л.В. – кандидат фізико-математичних наук, Синявський А.К. – заступник директора заводу ім.. 61 комунара, Москаленко М.А. – інспектор ЦК КПУ, Мельничук-Могильникова А.Д. – самодіяльний поет, композитор, директор МНСВК в м. Миколаїв, Стократян М.П. – кавалер ордена Леніна, Бурлакова С.С. – керівник і режисер народного драматичного колективу Врадіївського БК, лауреат конкурсу ім.. Т.Г. Шевченка, лауреат конкурсу гумору й сатири ім.. П. Глазового, М.Аркаса, А.Сови.

Багато випускників залишається у своєму селі, багато живе і працює у різних галузях народного господарства. Ми пишаємося кожним із них і знаємо, що вийде з цих стін ще не одне покоління учнів, які будуть достойні носити горде звання Людини.