Подих срібного століття

/Files/images/IMG_8259.JPG

Мабуть, немає у світі людини, яка не знала б пісень «Мне нравится, что вы больны не мной…», «Отговорила роща золотая», «Клен ты мой опавший», «Зимняя ночь» , або не чула їх. Ці пісні викликають почуття ностальгії, святковий новорічний настрій, але мало хто знає, що авторами слів є відомі російські поети, представники «срібного століття» Сергій Єсенін, Марина Цвєтаєва, Борис Пастернак…

Кожного другого поета цієї доби можна було назвати Моцартом вірша.

Літературну вітальню, яку названо було «Дыхание серебрянного века» підготували учні старших класів. Святково прибрана актова зала, декорації – портрети поетів того часу, накриті скатертинами столи з підсвічниками; в вечірні сукні вдягнуті дівчата, хлопці – в костюмах з краватками. Всі серйозні, зібрані, перейнялися подихом того часу.

Звучить «Лунная соната» Моцарта.

Ведучі (Скоробагата В. та Семенюк Ю.) починають свято словами з поеми Блока: Сколько тайн и имен… В этот век я влюблен…

І запрошують до найпопулярнішого салону того часу, господарями якого була поетична сім’я – Зінаїда Гіппіус та Дмитро Мережковський (їх ролі виконуали О.Орсач і В.Макарь).

Танго «Брызги шампанского» вміло та пристрасно виконують учні 11 класу.

Діти-актори, у кожного своя роль: гордою і відвертою була А.Ахматова (С.Кордонюк), щиро закоханим та мужнім М.Гумільов (А.Аветісян), відвертим та впевненим В.Маяковський (А.Чуніхін), спокійним М.Волошин (В.Пурдик), неперевершеним, справжнім «денді» І.Северянін (С.Гравченко), талановитою та вродливою М.Цвєтаєва (Є.Мишеніна), самовпевненим, чуйним О.Мандельштам (М.Маляренко), ніжною і тендітною Г.Беніславська (А.Давиденко), скромною і сором’язливою Л.Мендєлєєва (О.Чуніхіна), наполегливою і талановитою кореспонденткою Катею (А.Качурівська), мав ніжну та вразливу душу С.Єсенін (О.Коваль), мрійливим і врівноваженим Б.Пастернак (І.Пархомчук), мав нестримну жагу до життя та був лицарем Прекрасної Дами О.Блок (П.Ампілогов).

Учасники по черзі відстоювали та пропагували своє мистецтво. Читання поезій чергувалося з виконанням пісень та вдалими, змістовно підібраними презентаціями до творчості кожного поета «срібної доби».

Звучить «Реквієм» Моцарта, запалюють свічки.

Запалені свічки – це символ палаючих сердець поетів «срібного століття», яким судилося прожити так мало, бо вони жили і творили в тяжкі часи революції, громадянської війни і сталінських репресій. Вони не хотіли і не вміли підлаштовуватися під обставини, терпіти і мовчати, вони були честю і совістю країни.

Лунає ще одна поезія М.Цвєтаєвої, яка знайшла своє продовження в музиці. Це «Молитва». Поетеса в ній закликає молитися за душі, за людей, за світло у вікні. Тож нехай світло поезії «срібного століття» світить ще довго, а краще - вічно.

Закінчилась вистава. Але горить, палає свічка, ще бринять рядки віршів і пісень. І здається, що ці поети з нами.

Нехай творчий вогник, який запалили ми на цьому святі не згасне, а продовжуватиме горіти і переросте у велике полум’я , яке називається любов’ю до краси слова, до поезії, до бажання творити.

/Files/images/IMG_8256.JPG /Files/images/IMG_8261.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 130

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.